Головна » Статті » Історія с. Ковалівка » Місця і архітектура [ Додати статтю ]

Коротка історія села з XVI ст.до наших часів
Мiсцевiсть швидко заселялася, бо мала дуже вигiдне географiчнi положення. Неподалiк протiкала рiчка з дуже приємною назвою Добровiдка, на пологому березi її ставили свої хатини нашi давнi предки. На другому. Крутому березi рiчки рiвною смугою тягнувся лiс. Ковалiвка має досить дивне розташування. Майже все село простягнулось по однiй вулиці, по обидва боки асфальтної дороги. Тепер уже з'являються новi вулички з новими добротними будинками. 
Перша письмова згадка про село датуеться 1785 роком. Але, як свiдчать старожили, виникло воно набагато швидше, та було спустошене набiгом татар. У XVI столiттi основним власником Ковалiвки, як i навколишнiх сiл - Олешi, Григорова, Доброводiв, була сiм'я Сененських. Але 13 сiчня 1628 року тодiшнiй власник села Олександр Сененський за 26600 польських злотих заставив у Львовi на три роки Станiславовi Крочулецькому i Войцеховi Бронавському. Влiтку 1629 року майже все село було знищене внаслiдок вторгнення тaтapiв, по пройшли Монастирищину i попрямували до Бурштина. У жовтнi цього ж року татари з награбованим добром поверталися назад. Бiля Ковалівки зустрiв їх руський воєвода Станiслав Любомирський i розгромив. 
Зачепили нашу мiсцевiсть і подiї визвольної вiйни українського народу проти польської шляхти 1648-1654рр. Під проводом Б.Хмельницького. Головнi козацькi сили йшли з-пiд Пилявець у напрямку Львова. Невеликi загони з'явились i в районi Монастирищини, рухаючись на Пiдгайцi. Багато жителiв нашого села пристали до цих загонiв i брали участь у битвi пiд Збаражем. 
Територiя - 21.6 кв. м. 
Мешкальних домiв у 1921 роцi - 314 у 1931 роцi-299 
Населення - 485 українцiв - 1841 роцi 1880 роцi - 835 (53.5%) українцi 
670 (43.2%) поляки; 52 (33%) євреї. 
1900 роцi - 1052 (61.7%) українцi; 633 (37.1 wacko поляки; 21 (1.2%) євреї. 
1912 роцi - 887 (58.4%) українцi; 612 (40.3%) поляки; 20 (13%) євреї. 
Церква св. Миколая, дерев’яна, з 1801 р. згорiла в 1926 р. Школа з польською мовою навчання. Читальня "Просвiти", Народний Дiм, Кооператива, Райфайзенка, "Луч", хор, аматорський гурток, "Сiльський господар". Kopoткi данi про село подають Iвaн Пiх i Степан Слюсарчин. 
Вiд давнiх часiв стоїть посерединi села й до нинi п'ятиповерхова дзвiниця, мурована з каменю й цегли. 
Бiля неї стояла дерев’яна церква, що згорiла в 1926 роцi. З фундаментiв цiєї церкви, з її угольного каменю виконано cтapi записки, яким минуло 200 pокiв. Бiля церкви, на цвинтарi стоять iз тих pокiв, що й церква, cтapi хрести. Навпроти церкви стояла до 1914 року заiздна корчма. В тiй корчмi орендарями були євреї, якi в довгих часах були власниками й церковного майна. В тiй корчмi за панщини була вся влада. Недалеко вiд корчми було приходство з великим господарством i господарськими будiвлями, якими опiкувалися дiдичi. Вони аж до воєнних часiв давали грошi i матерiали на поправку будинкiв. Iз лiсiв були призначенi, щорiчно дрова та опал, на огорожу. Пiсля Першої cвiтової вiйни дiдичi вже не були тaкi щедрi i недотримувалися своїх зобов’язань. Дiдичiвський маєток рiвнявся половинi маєтку цiлого села, що до вiйни мало понад 300 номepiв. Дiдичiвський маєток, разом iз лiсом, простягався довкола села, з виїмкою городiв у селi. Пiсля лiквiдацiї панщини на церкву було придiлено понад 50 га. землi, а так, як до нашої парахії належали ще два села - Олеша i Савалуски, то маєток сягав до 150 га. землi, якою завiдував священник. Поле обробляли за низькою оплатою, а той за дармо селяни, - для парахiї. 
Латинського костьола в селi не було. Як були деякi латиняни, то належали до латинської парахiї у Монастириську. По знищенпi панщини, на 70-80 ті роки ХІХ ст. дiдичi з двох сiл Ковалiвки i Доброводiв наспроваджували з заходу так званих мазурiв до фiльваркiв на роботу i створили для них окрему польську парахiю, на яку подарували 4 га. землi, побудували костьол i його парахiальнi будiвлi. Поля i лiсу латиська парахiя не мала, ще й досi iснyє, польський цвинтар, який розташований поблизу костьола. Зараз, ця споруда занедбана, вона вже трохи розвалена, знищена. Так само i засмiчений цвинтар. По вiйнi, 1921 -1923рр. наїхало ще бiльше число колонiстiв, що своїми оселями оточили нашi села. 
За рiчкою, де розмiщений ковбасний цех, були хати, в яких люди займалися шевством. На пагорбi, де зараз є капличка, була колись церква, яку потiм волами перевезли до Григорова. В районi старої дороги на Савалуски дiяв пивзавод. Вся дiяльнiсть в селi,- освiтня, кооперативне - фiнансова, була пiд проводом дов-голiтнього Миколи Красiцького. Була в нас читальня iмeнi Кочковського, споживча кооператива й кредитова кооперативи, а радше - як його називали церковний банк, який збирав вклади й позичав своїм членам. Головою i директо¬ром ycix тих установ був М.Красiцький . 3 годом , дiяльнiсть по селах, у парахiї, виконували церковнi комiтети пiд керiвництвом Якова Пiха який закiнчив кооперативнi й фiнансовi курси у Львовi. Був вiн i заступником війта поляка, що був малограмотним, але був добрим господарем, то це хватало, щоб бути війтом.
Перед вибухом Першої світової війни почав дiяти другий гурт людей пiд проводом Якова Слюсарчина, що у той час був агентом товариства "Днiстер". 
З вибухом вiйни, 1914 року, згідно з австрiйським вiйськовим законом, вiйт, заступник i секретар були звiльненi від воєнної мобілізації, вони мали служити для арїмй дома, вcix, що мали йти на війну , вони мали виправити. В перших днях, перед приходом московських вiйськ, австрiйська жандармерiя арештувала М.Красiцького i його старшого сина Ярослава, i вивезли їх до табору Телергофi. За час війни нашу парахiю обслуговували iншi нашi священники. В селах настали бурхливі часи , ворожнеча закипiла мiж русинами - українцями i поляками. Поляки доносили aвcтpiйській владі на українцiв, що це москофiли, а руським - що зрадники Москви. Коли вернулися австрійці ,то на доноси арештували наших селян, як москофiлiв Якова Пiха i Якова Слюсарчина та вiдправили на фронт, а Якова Пiха заслали до табору в Телергофi. 
По розвалi Австро – Угорщини наші люди верталися з рiзних частин армії, вернувся з Телергофу i М.Красiнський. 
1 листопада 1918 року зорганізований вiйськовий вiддiл у смузi Монастириська перебрав вiд австрійської команди місто , залізничну станцiю. 
Не легко було справитись iз тpaнспортами вiйськ, що верталися з московського фронту ¬їх треба було розброювати. Проте i тут мали ми успiх, хоч не обiйшлося без жертв: так загинув Iвaн Боднарчук i Павло Слюсарчин. 
По вiйнi, 1921 – 1939 роках , почалось в селi нове життя-На мiсцi так званої колись "Дякiвки", вiдбудували новий дім , де примістилася читальня "Просвiти", кооператива, аматорський гурток, кружок «Сільського господаря», Iвaн Пiх оргаюзував спортивне товариство "Луч". Його молодщий брат Михайло закiнчив повiтовий курс ведення цiєї органiзацiї. Обидва брати були провiдниками товариство "Луч". Треба пiдкреслити, що в домi М. Kpacіцького відбувалися yci проби хору, аматорського гуртка. В кожнiй органiзацiї М.Красiцький був головою доки здоров'я йому дозволяло. Biн радiв, що народ вiдроджується. Душею праці в селі був i Томко Дронь, вiн причинявся до росту свiдомостi в селi. З ним співробітничали Ісидор Боднарчук, Олесь i Павло Пiх, Павло Серган, брати Слюсарчини. Не забувала за них польська поліція. Польська полiцiя тримала їх на облiку, пiдозрювати про їх належнiсть до ОУН, а тому слідкували і проводили ревізії. 
Перед виборами до сейму – арештували десять чоловiк, за те, що хтось скропив чорнилом польського орла на школі . 
Перед початком війни 1939 року в кiнцi липня польськi полiцейськi разом iз комендантом вдерлися до хати Пiхiв, до хати Павла Слюсарчина -¬вcix скували i повезли до окружного суду в Чортковi. Проводилось також i бiльше арештiв. Через три місяці нa змiну полякам прийшли московсько¬бiльшовицькi "рятiвники", знову почались арешти i переслiдування. Досить успішно працювало товариство "Днiстер", агентом якого був Якiв Слюсарчин. 
Є у селi Ковалiвка старовинна будiвля - пам'ятник архітектури XVIII столiття. Це великий костьол, що знаходиться на межі сіл Ковалiвка i Доброводи. Побудована ця споруда на грошi дідичів сіл Ковалiвка i Доброводи, вiдправлялись у ньому богослужiння для поляків обох сiл. Костьол i зовнi i внутрiшньо мав дуже привабливий вигляд. Як згадують старожили, грав у ньому орган щонеділі на богослужiннi. Та на превеликий жаль, зараз на цьому мiсцi руїни. У часи радянської влади костьол служив складом для мiнеральних добрив та отрутoxiмiкaтiв тутешньому колгосповi. Тому, звичайно знищились малюнки, потьмянiла мозаїка. Багато разiв велась мова про реконструкцiю цієї споруди, але далi розмов справа не рушилась. Бiля костьолу знаходиться польський цвинтар, де у великих гробницях покояться тiла найбагатших колись людей Ковалiвки – ¬Богушiв , нащадки яких зараз проживають у Польщi. Богушi вiдiграли дуже велику роль у економiчному розвитку села. 
В другiй половинi ХІХ ст. в селi заснована гуральня (теперiшнiй спиртзавод) Богушами, якi мали велике багатство; млин на водi (теперiшнiй млин), гуральню, велику кiлькiсть худоби i землi. Коли старий Богуш помер, вiн залишив своєму синовi все свое добро. Син пiсля батькової cмepтi управляв вciм своїм добром. На той час вiн володiв гуральнею, млином, землею, яку скупив у дiдичiв, годував 80 коней, 100 штук худоби, велику кiлькiсть овець, на нього працювало багато робiтникiв. Сам вiн вчився на льотчика i тримав власний лiтак i автомобiль, яких в селi на той час не мав нixто. Згодом вiн одружився з Анною, дiвчиною з багатої сiм’ї з Бережанського повiту, села Литвинова. 
Одружившись, Станiслав проживав у будинку бiля заводу. В нього народилося троє дiтей, старшою була Марися з 1923 року, потiм Сташек з 1925 року, а за ним Hiнa з 1927 року. 
Станiслав Богуш в молодостi дуже xвopiв i тому вiн помер в дуже молодому вiцi, 1936. 
Його дружина залишилася з трьома дітьми . В той час Марися Bчилася в Львовi, а двоє менших в звичайнiй школi. З приходом росiйських вiйськ, Богушi були розкуркуленi, в 1941 роцi. Вийшовши з дому з двома дiтьми, Анна Богуш вирушила до Бучача, де влаштувалася на роботу санiтаркою. Згодом з двома дiтьми вона виїжджає до Польщi. Батьки Станiслава Богуша i сам Станiслав похованi на польському цвинтарi. 
За Австрії село мало 300 номepiв, а за Польщi - 400. Школа була чотирьох класна, нiколи не було вчителя чи вчительки українки.
Пiд час ІІ cвiтової вiйни 78 чоловік з Ковалiвки пiшли на фронт, 8 з них загинуло. По закiнченнi вiйни ще довший час не припинялася боротьба. У лiсi ховалися невеликi загони УПА, а в селi молодих хлопцiв записували у стрiлки, щоб знищувати повстанцiв. За зв'язки з "бандерiвцями" багато жителiв села були виселенi на Сибiр. Серед них сiм'я Черкаських. Через 25 pокiв вони повернулись у рiдне село. Пiсля другої cвiтової вiйни 1945-1947 р.р. село вiдчуло велику хвилю емiграцiї. Багато полякiв полишало свої будинки i виїхали до Польщi на постiйне мiсце проживання. Натомiсть приїхали у Ковалiвку лемки переважно iз Пшемишля. У числi перших прибули сюди ciм'ї Рогала та Ванюсiва. 
Колгосп у Ковалiвцi був органiзований у 1949 році . І названий "Червона зiрка" . Господарство мало 1,5тис. га сільськогосподарських угідь, з них 1,3тис. га орної землi. Добре розвинулось у колгоспi тваринництво, на фермах колгоспу вiдгодовували до семи тисяч голiв великої poгaтoї худоби. Серед рослинництва щiльне мiсце займали зерновi, цукровий буряк, тютюн, вирощувались у менших обсягах iншi сiльськогосподарськi культури. У сімдесяті роки, коли проводилась політика укрупнення сільських господарств, об'єднались у один - два колгоспи сiл Доброводи i Ковалiвка, який став носити назву iм. Baтутінa, адже армiя пiд керуванням генерала Baтутінa звiльнила обидва села вiд фашистської Нiмеччини. Господарство розвивалося i збагачувалось дуже швидко. У числi перших вважалося у Монастирському районi i мало мiльйони щорiчного прибутку. Зараз на територiї села Ковалiвки створено сiльськогосподарське товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю "Ковалiвське". Уci землi розпайовано. На одного пайовика припадае 2 га орної землі. 
У 1957 роцi Ковалiвка зазнала другої великої хвилi емiграцiї. Багато людей в той час виїхали до Ангпiї, Канади, Сполучених Штатiв Америки.
Зараз Ковалiвка - сучзсне красиве село. З'явилось багато нових добротних господарських та житлових будiвель, бiля школи виникла цiла нова вулиця. Дуже гарно окреслюеться центр села. Тут нова велика церква св. Миколая, що з'явилась на мiсцi старої дерев'яної, яка згорiла свого часу. За церквою височенна кам'яна дзвіниця, а неподалiк недавно збудована капличка. Навпроти церкви великий двохповерховий будинок, де знаходиться продовольчий магазин, магазин Ковалiвського спиртзаводу, молодiжний клуб, а також приватний ковбасний цех. Недавно з'явилась ще одна велика будiвля - дитячий садок "Росинка", в примiщеннi якого знаходиться стоматологiчний кабiнет. У новому трьохповерховому будинку розмiщуеться сiльська рада, контора ТзОВ "Ковалiвське", вузол зв'язку, фельдшерсько-акушерський пункт. 
В 1976 роцi в центрi села Ковалiвка збудовано нову трьохповерхову школу, в якiй навчаеться вiд 250 до 300 дiтей. Зараз це загальноосвiтня школа І – ІІІ ступенiв. 
Ковалiвка, як i ранiше залишається найбiльшим з ycix навколишнiх сiл, як за площею так i за кiлькістю жителiв. Село газифiковане, прокладено водопровiд. На його територiї працює двi АТС. Притягувало сюди людей те, що тут було багато робочих місць .На мiсцi колишньої гуральнi розбудований сучасний спиртовий завод,де задiяно 250 робiтникiв та службовцiв з районного центру м. Монастириська та навколишнiх сiл Доброводи, Слобiдка Горiшня, Швейкiв , Савелівка , Олеша. 
Спиртзавод виготовля широкий асортимент продукції : спирт етиловий ректифiкований, лiкеро-горiлчанi вироби, води мiнеральнi, двоокис вуглецю. Виробництво лiкеро – горілчаних виробiв органiзовано на заводi з використанням сучасного технологiчного устаткування, автоматизованих лiнiй розливу вiтчизняного та iімпортного виробництва. Для виробництва високоякiсної алкогольної продукції використовуеться спирт етиловий ректифiкований зернового типу “ Люкс” i “Екстра” та природнi екологiчно чистi складники. Велика робота ведеться по розробцi нових видiв продукції , її реклама та реалiзацiя. 
В селі працює млин . Старий , збудований Богушами, був зруйнований у другу cвiтову війну i на його мiсцi збудовано новий, який працює на електродвигунах. Потужність його на даний перiод 500 кг/год. Бiля млина дiє хлiбопекарня потужнiстю 1000 кг/день, а також макаронний цех. Донедавна працювала птахофабрика за селом, у мiсцевостi, що називають люди Кривулиною. Бiльша частина її перетворена на руїни , працює зараз з мінімальною потужністю. 
Але все-таки переважна бiльшiсть населення зайнята в сiльськогосподарському секторі. 




Джерело: http://kovalivka.at.ua
Категорія: Місця і архітектура | Додав: BUFFON (08.03.2009) | Автор: Дитиняк Руслан E
Переглядів: 1856 | Рейтинг: 2.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]