Головна » Статті » Історія с. Ковалівка » Люди с. Ковалівка [ Додати статтю ]

Крізь терни...до світла, до радості нового життя
Життя людське... Скільки складностей, скільки випробувань випадає на людську долю. Не обійшла трагедія і нашу родину Колодницьких.
В 1947 році наше село пережило страшну подію. Було виселено в Сибір три ковалівські родини. Дві сімї - це місцеві жителі Ковалівки, а третя -переселенці (лемки). Дві сімї - сімї двох братів Володимира та Дмитра Колодницьких. Вони були борцями за волю України. Скитались, бідні, по тюрмах, а їх дружини з дітьми мучились в дома. Та цього було мало. Ще потрібно було вивезти їх, як колись говорили на білі ведмеді, тобто в Сибір.
Я, Колодницька Михайлина Василівна, 21 жовтня 1947 року, була вивезена з сином Орестом, якому тоді було три роки. Вивозили нас в ночі.Енкаведисти обступили хату і насильно забрали мене в чому була одіта. Ще дозволили взяти щось переодягнутися і харчів на добу - дві. Синочок Орест в ту ніч ночував в своєї бабусі Юлії Татарин. Як не важко було, але я мусила сказати, де син, і середе холодної зимової ночі сонну дитину забрали від бабусі, як хто знає якого злочинця. Ніхто не дивився на сльози ні матері, ні дитини. Люди, які нас забирали, були напевно із скамянілими серцями. Разом з нами в цю трагічну ніч забрали Колодницьку Марію з дочкою Ганною.
А третя сімя - це була сімя переселенця (лемка) Криницького
Антона Олександровича, котрий приїхав в Ковалівку з Польщі в 1945 році. Його виселення в Сибір, мотивували тим, що ніби він в Польщі був куркулем. Який там з нього був куркуль? Мав пару коней, дві чи три корови, з 10 га. землі, на якій трудились вони з дружиною і шестеро їх дітей. О такі були страшні часи.
Дуже важко згадувати ті нестерпні тортури, яких зазнали ми в Сибірі, як над нами «хохлами», а ще «бандерівцями». Жили в бараках, зроблених з дощок, накритих гіллям з сосни і зверху насипано землі. Зимою земля на гіллях замерзла, а весною чи літом, коли починалась розмерзатись земля, то на нас і капала та брудна вода.
Одного разу малий Орестик захворів. Лежав, весь горів від високої температури, а тут на нього капає. Я носила його з кутка в куток, а воно всюди текло. Ранком віднесла його в лікарню, бо сама мусила йти на роботу. Працювала ліфтером на шахті. Відправляла ліфтом на підземні роботи в шахти. Ввечері, повертаючись додому з роботи, забігла провідати хворого синочка, а він ще гірше горить від високої температури. Тоді я закутала дитину і навтіки. Напувала його гарячими чаями, а на ранок взяла з собою на роботу, бо вдалося мені почути від обслуговуючого медичного персоналу: «Пусть подохнет».
О таке було відношення до невинних людей. Відмучились ми разом з дітьми, в Сибірі 10 років, але з чоловіками не зустпілись (вони теж; були в тюрмах 10 років). Мій чоловік повернувся додому, але з дуже підірваним здоровям.
У нашій сімї у 1960 році народився другий син Михайло, який в 15 - річному віці залишився сиротою. Помер батько, не дочекавшись онуків.
Жіноча доля... Труднощі, складності, трагічні моменти. Але завдяки великому бажанню знову повернутися на рідну землю, в рідну домівку, до найдорожчих людей - цій жінці, впевненій в собі, вдалося пережити всі удари долі, залишитися сильною, незламною і непохитною.

Джерело: http://kovalivka.at.ua
Категорія: Люди с. Ковалівка | Додав: ARAMIC (07.03.2009) | Автор: із спогадів родини Колодницьких
Переглядів: 1373 | Рейтинг: 3.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]